«Гарантом Незалежності є люди, які готові віддати за Україну життя...»

У кожного українця своє сприйняття Незалежності, свої виміри, свої оцінки. Відзначаючи день її проголошення, кожен з нас оглянеться назад, окине оком рік, прожитий від минулого 24 серпня, щоб збагнути, наскільки успішним, вдалим він був для України. Що нового ми досягли і водночас яких державних справ не доробили? Розмову про це ведемо з людиною, яка чимало докладається до утвердження Незалежності — одним із суспільних авторитетів країни, членом групи інтелектуалів «1 грудня», відомим письменником, публіцистом, головою Комітету з присудження Шевченківської премії, екологом, медиком, дипломатом (екс-послом України в Ізраїлі, США, Мексиці, Канаді) Юрієм Щербаком.

- Насамперед треба пам’ятати, що проголошення Незалежності, наше прагнення стати вільною, самостійною країною не були випадковими, — каже пан Юрій. — Це була історична закономірність, давним-давно запрограмована. Тому треба припиняти усі балачки, які заводять недруги України про спонтанний характер нашої Незалежності...

Як мінімум три форми держави з часу проголошення Незалежності у 1991 році ми будували. Перша — посткомуністична, пострадянська, за метафоричним висловом, «УРСР із супермаркетами і олігархами». Ми думали: якщо є свої міністерства, інші державні підрозділи, то цього достатньо для побудови незалежної європейської країни. То була ілюзія. Ми справді увірували, що Україна легко пройде період становлення. Так не вийшло. Нову країну будували переважно силами комуністів-соціалістів при активному опорі націонал-демократичної опозиції. Будували її у пострадянській моделі з усіма жахливими вадами. Мали силові органи, які захищали владну верхівку, а не громадян.

Це тривало до 2010 року. На зміну цій формі прийшла друга модель — «держава Януковича». Тобто криміналізована, бандитська система у центрі Європи, повністю підпорядкована інтересам Росії.

Ця держава існувала три роки, до того часу, як сталася Революція гідності і почалася російська агресія проти України. Модель бандитської держави було знищено. Постала нова держава, яку зараз розбудовуємо. У ній з’явилися національні пріоритети. Ми врешті-решт усвідомили, що головним ворогом нашої Незалежності є влада Росії. Ця сила хоче знищити історію нашої країни, мову, релігію. Хоче назавжди поневолити нас.

В Україні нового зразка залишилося багато рис пострадянської країни. Але є у ній оптимістичні ознаки. Ми на початку довгого шляху до Європи. Ця модель європейської України має привести нас до того, щоб десь у 2022 році подати заявку на членство в ЄС. Перед тим має бути наша заявка про членство у НАТО.

Ось такого типу Україну нам треба будувати. Водночас пам’ятаючи, що перебуваємо у війні. Вона — жорстока, не йде на спад, набирає інших форм, вона — гібридно мінлива.

- Які з кроків нашої влади чи громадянського суспільства вам видаються такими, що роблять державницький поступ незворотним?

- Таким чинником для мене є поява групи людей, які віддавали своє життя за Україну, які щодня дають відсіч агресору і п’ятій колоні Москви. Ці люди і є запорукою нашої свободи. Вони повинні об’єднуватися в особливий, єдиний рух державників України. Він уже народився, тільки не є організованим. Це буде та сила, на яку сподіваюся, що не віддасть наших історичних досягнень — попри всі негаразди на цьому шляху, непослідовності, помилки.

- Цього року тривало багато дискусій щодо запровадження мовних квот на телебаченні, радіо, щодо декомунізації. Чути було заклики «не рубати з плеча, щоб не розколоти країну»…

- Держава встановила правильні правила! Нема чого верещати! Про «розколи» можуть казати тільки ті, які прагнуть розбещувати суспільство і збільшувати у ньому роль мови агресора. У Франції існують суворі обмеження щодо використання англійської мови. Є такі обмеження і у Польщі. Держава повинна робити кроки із захисту власної ідентичності. Україна зобов’язана рішуче провести реформу освіти, в якій українська мова має посісти чільне місце. Це не означає, що треба забороняти розмовляти російською. Але коли у державних установах розмовляють не по-українськи — це неприпустимо. Йдеться про державу, яка є батьківщиною українців. Більше у нас ніде нема Батьківщини...

- Світ спостерігає за нами, а ми з великими сподіваннями оглядаємося на нього: чи нас не «кинуть»?

- Війну проти нас Росія веде понад три роки, і весь цей час Україна перебуває в центрі уваги світової громадськості. За підрахунками експертів, у перші два роки російської агресії слово «Україна» у західній пресі звучало більше, ніж усі інші. Світ знає про нашу боротьбу. Інша річ, що не завжди прихильний до нас, байдужий, переймається найперше власними інтересами. Приклад того — блокування нашої Асоціації з Євросоюзом, до якого вдалися Нідерланди. Ми повинні більше розповідати про себе, більше дбати про власні національні інтереси. Брати приклад з Ізраїлю, де дотримуються принципу: коли нам не подобається ставлення світу до нас, треба це відверто казати, а не стояти на колінах. Не повинні бути «хлопчиком для биття»! Ми довели, що маємо потужне військо, що у нас є добровольці, які захистили Україну, які ладні і далі віддавати життя за Вітчизну. Україна — сильна держава! Ще не упорядкована, не реформована, але дуже потужна. Повинні пишатися цим і розуміти наші світлі перспективи.

- У чому ми, українці, недопрацьовуємо у розбудові власної держави? На що слід звернути увагу насамперед?

- Подбати про зміцнення державних структур. Щоб в Україні не розвивалися процеси отаманщини, махновщини, хаотичності, які можуть призвести до розпаду країни. Держава повинна існувати для захисту своїх громадян, для того, щоб у країні не було насильства. Міцні державні механізми повинні стримувати, знешкоджувати п’яту колону шпигунів і російських диверсантів. Тих, хто працює на Росію, можна назвати за прізвищами, за назвами телевізійних каналів. Держава повинна зміцнювати свої механізми національної безпеки, розвідку і контррозвідку, щоб не допустити біди, щоб нейтралізувати усі ворожі випади.

Фото з архіву «ВЗ».